Ш. А. Амонашвілі склав дуже влучні соціальні портрети відміток і проаналізував переживання школярів при отриманні ними різних відміток. Їх назви говорять самі за себе: «торжествуюча п'ятірка», «обнадійлива четвірка», «байдужа трійка», «гнітюча двійка», «нищівна одиниця».
          Розглянемо так звану «урочисту п'ятірку». Це свято, почуття власної повноцінності, зміцнення впевненої позиції в очах однокласників і учителя.Радость для батьків і родичів. Почуття поваги з боку дорослих. З'являється впевнена позиція і в сім'ї, розширюються його права. Як бачимо, відбувається складне, багатошарове позитивний вплив. Виникає бажання випробувати його повторно, і за короткий термін вона стає потребою. А виникла потреба починає стимулювати і зусилля, які необхідні для того, щоб заробити п'ятірку. Поступово робота з повною віддачею стає рисою особистості школяра.
            «Обнадійлива четвірка». Переживання школяра дуже залежать від того, чи ця четвірка обнадійлива, тобто є досягненням учня і заявкою на подальші успіхи. Якщо так, то наслідки цієї позначки такі ж, як при «5». Але якщо ця «4» слід за п'ятіркою, то це сприймається як зниження результату. Школяр відчуває почуття защемленого самолюбства, батьки теж іноді вдаються до помірних санкцій: призупиняють виконання даних раніше обіцянок, позбавляють деяких задоволень. Зачіпаються ті ж самі глибокі соціально-психологічні шари, але вже з від'ємним знаком.
          «Байдужа трійка». Тут немає переживання успіху. Немає і негативних переживань. Емоційний фон нейтральний. Виникає байдуже ставлення до навчання. З'являється при цьому почуття повноцінності або меншовартості - залежить від рівня домагань школяра. Що гірше, важко сказати. При низькому рівні домагань зберігається почуття повноцінності, але навряд чи сформується потреба, добре вчитися. При високому рівні домагань з'являється почуття неповноцінності, воно може привести до пошуків визнання десь на стороні (у підлітків це прямий шлях до вуличних компаній) або до агресивності. Позиція в класі теж цілком певна: хлопці зближуються з подібними собі, з тими, у кого таке ж ставлення до навчання. Позиція в сім'ї здебільшого нейтральна: говорити про навчання там не прийнято, батьки і діти взаємно цього уникають - радості така розмова все одно нікому не принесе, а відсутність «2» дозволяє спокійно ухилитися від обговорення шкільних справ. Хвалити або лаяти нема за що. З часом це переростає в звичку, а потім і потреба займатися навчанням настільки, щоб забезпечити собі спокійне існування. Звичайно, це про тих, для яких .«3» стала стабільною відміткою.
          Не будемо говорити про двійці. Наслідки не потребують коментарів.
       Ви повинні пам'ятати, що, пов'язуючи своє ставлення до дитини з його позначками (особливо якщо ці оцінки не відповідають їх очікуванням), вони ускладнюють формування адекватної позитивної самооцінки школяра, сприяють появі у нього невпевненості в собі, заважають розвитку інтересу до вченню.

П.С.